Про УКРЛІТ.ORG

колодка

Колодка, ки, ж. Ум. отъ коло́да.

1) Небольшая колода. А-а, котку! не лізь на колодку, бо заб’єш головку. Макс. (1849). 103. Сложенныя у дворовъ на улицѣ бревна обыкновенно служать мѣстомъ собранія крестьянъ (преимущественно молодежи) въ праздничный день; поэтому — усі хлопці на колодці, а мого не має. Мет. 10. Гриць… устав з колодки. Г. Барв. 451.

2) Обрубокъ дерева, привязываемый женщиной неженатому мужчинѣ въ понедѣльникъ сырной недѣли; мужчина долженъ волочи́ти колодку, пока не откупится. Маркев. 2. О. 1861. X. Свидн. 63. Віддавати колодку. Обычай, по которому въ день Пасхи дѣвушка, христосуясь, не обмѣнивается съ парнемъ писанкой, а только даетъ ее ему, за что парень долженъ ей найня́ти тане́ць, т. е. музыку къ танцамъ. О. 1861. X. Спид. 60, 62.

3) = Колода 4. Скручують йому руки і забивають у колодку. Левиц. І. 41.

4) = Колода 8. Тутечки у його велика пасіка була, — колодок з двісті. Стор. 56.

5) Ступица въ колесѣ. Рудч. Чп. 250. б) У кожевниковъ: рукоять шкафи́, скребка для кожъ. См. Шкафа. Шух. І. 253.

7) У гребенщиковъ: часть рога, соотвѣтствующая охвату рукой. Вас. 163.

8) Висячій замокъ.

9) Кадыкъ, головка дыхательнаго горла. Вх. Уг. 246. Ум. Коло́дочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 271.

вгору