КОЛО́ДА¹, и, ж.

1. Стовбур зрубаного дерева, очищений від гілля. Він бачив уже валку саней з колодами, брусами, повні лубки червоної цегли (Коцюб., II, 1955, 34); Стали зв’язувать плоти.. з колод, лози й снопів (Тич., II, 1957, 181); * Образно. — Не забувайте, що ви своїми нещасними помилками накидали нам таких колод посеред дороги, що коли б нам ніг не поламати (Фр., III, 1950, 384); * У порівн. Борис, що колодою лежав на дні тачанки, мусив слухати, як його переможець насвистував якусь веселеньку пісеньку (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 76); Хоч Кузьма після того таки перехворів, температуру йому нагнало, і нога була, як колода, але, бач, вижив (Гончар, Тронка, 1963, 31); // Обрубок товстої деревини, пристосований для різних потреб (в селянських господарствах, на кустарних промислах і т. ін.). Підводи під’їжджали одна за одною, люди втрамбовували землю важкими, короткими колодами (Руд., Остання шабля, 1959, 396); // перен., лайл. Про неповоротку, незграбну або тупу, нечулу людину. — Це мені лихо, а не чоловік! Тільки б спав, а нема того, щоб свого добра доглянути! Це не хазяїн, а якась колода, якась сплюга опівнічна!.. (Гр., II, 1963, 299); — В них діти є,— хмурніє Матвій.— Хоча, що ти тямиш, коли своїх пуцьверинків не маєш? Колода є, колодою і згниєш (Стельмах, І, 1962, 93).

◊ Че́рез пень коло́ду — як-небудь, недбало, повільно, невміло.

2. Обрубок товстої деревини з видовбаною серединою, який використовують як вулик, човен, ночви і т. ін. На теплого Олекси сусіда виставляє з льоху бджіл на сонце, — вилізе тобі таке кволеньке з колоди, обігріється на сонці й літає-літає (Ю. Янов., І, 1954, 258); — А первісні люди на колодах плавали (Донч., VI, 1957, 69); Полісся і до цього часу відзначається багатством та своєрідністю виробів з дерева та його кори: величезні кадовби для зберігання зерна, бджолині колоди, різноманітні луб’яні кошики (Нар. тв. та етн., 5, 1965, 54).

3. іст. Те саме, що коло́дка 6. — Ледве промовив слово писар, зжахнувшись, що той Левко.. перед ним. — Беріть,— каже,— його та в колоду! (Кв.-Осн., II, 1956, 303); Збереглися перекази, що прадід збунтувався проти панської сваволі і облив розтопленим чавуном наглядача.., забили прадіда в колоду й кинули в монастирську тюрму (Кучер, Трудна любов, 1960, 228).

КОЛО́ДА², и, ж. Комплект гральних карт. Там серед нього [садка].. стіл, на котрому лежало дві колоди карт (Мирний, III, 1954, 147); В його руках з’явилась новенька колода карт (Шиян, Вибр., 1947, 21); * Образно. — Авантюра — велике діло: а що, коли з колоди життя вихопиш туза! (Стельмах, II, 1962, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 228.

Колода, ди, ж.

1) Колода, бревно. Чи на полі під копою сина забавляє, чи в діброві з під колоди вовка виглядає. Шевч. 77. На колоді сиділи музики з скрипками, цимбалами. Левиц. І. 15.

2) См. Реваш. Шух. І. 209.

3) Составная часть п’ял. Шух. І. 254. См. П’яла.

4) = Диби. Запишався, як Берко в колоді. Ном. № 2474.

5) Въ ручной мельницѣ: толстая доска, на которой, въ углубленіи лежать жернова. Шух. І. 146.

6) Ступа. Колода съ выдолбленнымъ углубленіемъ или углубленіями, въ которыя бьютъ песты, — въ различныхъ снарядахъ: въ ступѣ, толчеѣ, въ сукновальнѣ, маслобойнѣ и пр. Шух. I. 161, 162, 163. Мик. 481. Вас. 172.

7) Длинное корыто у колодезя — выдолбленное или изъ досокъ. Приверни коней до колоди. Харьк.

8) Улей.

9) Колода картъ.

10) У горшечниковъ: партія мисокъ, до 35 штукъ, вложенныхъ одна въ другую; ставится бокомъ въ гончарную печь. Вас. 180.

11) Стадо овецъ, идущее тѣсно. Колода — отара, як іде тісно, не в роспаш. О. 1862. V. Кух. 38. Ум. Колодка, колодочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 270.