Моги́ла, ли, ж.

1) Могильная насыпь надъ похороненнымъ. Ой викопай, мати, глибокую яму, та поховай, мати, сю славную пару… Та й висип же, мати, високу могилу, та й посади, мати, червону калину, щоб сказали люде: на всю й Україну. Мет. 96. Ой робіте труну та широкую, викопайте яму та глибокую, висипте могилу та високую. Н. п. Ой по тих могилах угору високих, по тих гробовищах, у землю глибоких, лежить мого роду без ліку. К. Досв.

2) Курганъ. У полі могила з вітром говорила. Бал. 51. Роблені могили. Курганы, насыпанные для сокрытія чего-либо. Згадав про роблені могили, которі близько слободи… Як Україну воювали татари, різали людей, всі бугаївці там ховали жінок, худобу і дітей. Алв. 67.

3) У гуцуловъ-древорубовъ: обрубленныя верхушки и вѣтви деревьевъ, сложенныя въ кучу. Шух. І. 178.

4) При отливкѣ предметовъ: двѣ половины глиняной формы, сложенныя вмѣстѣ одна надъ другою. Шух. І. 281. Ум. Могилка, моги́лонька, моги́лочка. мн. Могилки. Кладбище. Прийшов Кирик на могилки, ямку зачинає. ЗОЮР. II. 89.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 438.