Коник, ка, м. Ум. отъ кінь.

1) Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет.

2) Насѣк. Кузнечикъ, Locusta. Вх. Пч. І. 6. В траві ворушився і тріщав цілий мир коників і всяких кузок. Левиц. Пов. 97.

3) Пряникъ или глиняная игрушка въ формѣ коня. І внучатам із клуночка гостинці виймала… А Карпові соловейка та коників пару. Шевч. 112.

4) мн. Родъ узора для вышивокъ на рубашкахъ. Гол. Од. 73.

5) Конская голова, выдѣлываемая какъ украшеніе разныхъ предметовъ, напр., рукояти гуцульскаго ке́лифа. Шух. І. 275. Стіл на кониках. Столъ на ножкахъ съ украшеніемъ въ видѣ конской головы? Сим. 227.

6) Часть гончарнаго круга: деревянная дощечка, прибитая однимъ концомъ къ скамьѣ, съ выемкой на другомъ концѣ, въ которую входить веретено. Вас. 179.

7) Пластинка, вертикально стоящая на каждомъ изъ четырехъ концовъ креста витушки, съ загнутыми концами; на ко́ники надѣвается пряжа. Чуб. VII. 410. Вас. 202.

8) Часть ткацкаго станка. См. Верстат.

9) Часть начиння. См. Начиння 3.

10) мн. Сорочі коники. Раст. Delphinium consolida. Вх. Пч. І. 10.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 277.