КІНЬ, коня́, ч.

1. Велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів. З Чигирину По всій славній Україні Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні (Шевч., II, 1953, 42); Багіров пропонує: ..вибрати найміцніших коней, запрягти в один віз і тягти його до шосе (Гончар, III, 1959, 224); * Образно. Кінь залізний важко дихав І вагонами гримів (Сос., І, 1957, 180); * У порівн. Дочка не дуже-то й слухає матері: загне голову, як муштрований кінь, та й вийде з кімнати (Вовчок, І, 1955, 16).

Ара́бський кінь див. ара́бський; Верхови́й кінь див. верхови́й; Заладна́ти но́гу коне́ві (коню́) див. заладна́ти; На ко́ні! — у кавалерії — команда сідати на коні. І чути крик: «Вперед, на коні!» (Сос., І, 1957, 423).

◊ Був кінь, та [й] з’ї́здився — про того або те, що втратило свою колишню цінність, значення. [Річард:] Не хочу я, щоб мій коханий Деві й молоді товариші його на мене головою покивали: «був кінь, та заїздився!» (Л. Укр., III, 1952, 107); Бу́ти на коні́ [бу́ти] і під коне́м — мати великий життєвий досвід. Він на своїм віку звідав усього. Був Шавкун на коні, був і під конем (Мирний, II, 1954, 261); Гра́ти коне́м (кі́ньми, на коні́, на ко́нях) див. гра́ти²; Даро́ваному коне́ві зубі́в не лі́чать; Даро́ваному коне́ві в зу́би не ди́вляться (не загляда́ють) — не годиться висловлювати незадоволення з приводу подарунка. — Беріть, ..якщо дарують, дарованому коневі в зуби не дивляться! (Мирний, IV, 1955, 240); Зби́ти коня́ (ко́ней) див. збива́ти; На коні́ бу́ти (почува́ти себе́ і т. ін.) — бути (почувати себе) у вигідному становищі. Вона почувала себе на коні і.. глушила своїм ляскотінням усіх (Баш, Надія, 1960, 217); Стари́й кінь борозни́ не зіпсує́ — досвідчена людина справі не зашкодить, а тільки принесе користь. — Нічого, що старий,— подумав Кузьмич.— Старий кінь борозни не зіпсує… (Руд., Вітер.., 1958, 369); Троя́нський кінь див. троя́нський; Хоч коне́м грай див. гра́ти².

2. Шахова фігура з зображенням голови коня. Кожен противник перед початком партії має в своєму розпорядженні такі фігури: одного короля, одного ферзя, дві тури, двох слонів, двох коней, вісім пішаків (Перша книга шахіста, 1952, 18).

◊ Хід коне́м — про рішучий засіб, який застосовують у крайньому випадку.

3. Оббита шкірою колода (у 1 знач.) на чотирьох ніжках для гімнастичних вправ; кобила (у 3 знач.). Тут їй подобалось: можна досхочу гойдатись на кільцях, ..вправлятись на брусах, стрибати через коня (В ім’я Вітч., 1954, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 167.

Кінь, коня́, м.

1) Конь, лошадь. Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548. Ідуть вони поле, їдуть і другеє, а на третє поле став кінь спотикаться. Мет.

2) Дѣтская игра въ мячъ, когда поймавшій мячъ садится на бросавшаго и кричитъ: продай коня! Камен. у. О 1861. XI. Свидн. 36.

3) Часть ткацкаго станка. См. Верстат.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 245.

кінь —

1) (зменшено-пестливі — ко́ник, ко́ничок, кониче́нько; ло­ша́к — молодий кінь; зменшене — лошачо́к; лоша́— маля коня; змен­шене — лоша́тко) велика свійська однокопитна тварина, яку вико­ристовують для перевезення лю­дей і вантажів; як давній вірний супутник людини, кінь символізує відданість, швидкість, витрива­лість і виступає об’єктом різних порівняльних характеристик у на­родній афористиці («Бувши конем та стати волом», «З коня на осла зійшов», «Знайся кінь з конем, а віл з волом», «Кінь коневі не рів­ний»); у давнину були відомі й крилаті коні (пop. народні казки); вороний або баский кінь — по­стійні народнопісенні образи (див. ще ворони́й); улюбленець козацької доби (персоніфікується у фольк­лорі як вірний друг козака, побра­тим), тому й порівнюють його з долею: «Як сів на коня, то й доля моя»; білий кінь завжди був ембле­мою сонця, тому пошановується й досі; не випадково традиційним став звичай прикрашати дах будів­лі стилізованими кінськими голо­вами, зверненими в протилежні боки, так званими «кониками»; у народній уяві кінь символізує неусвідомлену силу («Якби кінь свою силу знав, ніхто б на нім не вси­дів»), ненаситність («Кінь хоч і здихає, а їсть», «їсть, як кінь, а ро­бити й за пса не хоче»); у народній традиції одна з найбільш міфологізованих тварин (символ сонця й потойбічного світу, смерті й вос­кресіння сонячного божества, ба­гатства й могутності — звідси дав­ня клятва «Клянусь конем!»); у каз­ках кінь наділяється людськими рисами — спотикається, коли чує щось недобре, «летить стрілою», поспішаючи на виручку, як і його вершник, сміливо кидається в бій; коли йдеться про багатиря, то най­ближчим опікуном його є кінь: він нахиляє голову до казана і, вдиха­ючи в себе жар, охолоджує кипля­че молоко, а потім, щоб знешко­дити ворога, видихає жар назовні; велике значення в народних віру­ваннях і звичаях мала кінська го­лова; настромлювали її на кілок у тину на городі, — «щоб усе роди­ло», закопували в садку, — «щоб костогризи не псували вишень», клали під піч з охоронною метою; кінь — атрибут святих Юрія (він виїжджував коня для багатирів), Димитрія, Федора і Конона (див. ще Ко́нона день); з твариною по­в’язані деякі прикмети: коли сняться коні, буде вітер; де качався кінь, заборонялося ставати нога­ми, бо можуть напасти лишаї; як кінь ногою гребе, а в хаті важ­кохворий, — це віщує його близь­ку смерть; напува́ти коня́ (див.) означає кохати, натомість відмов­ля́тися напої́ти коня́ означає від­мовити в коханні; цю символіку використав Т. Шевченко у поемі «Великий льох». Дарованому коневі в зуби не дивляться (М. Номис); Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні (Т. Шевченко); Долі й конем не об Ідеш (приказка); Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає (М. Номис); Любиш поганяти — люби й коня годувати (прислів’я); А на третє поле став кінь споти­каться (А. Метлинський); Ой пущу я кониченька в саду, а сам піду к отцю на пораду (пісня); Як уродиться лоша з лисиною, то так во­но й пропаде (М. Номис); фразео­логізми: викида́ти ко́ника (ко́ни­ки) — робити щось несподіване або легковажне, пусте; дивувати чимось особливим; робити щось безглузде або діяти підступно; сі­да́ти на свого́ ко́ника (конька́), сід­ла́ти свого́ ко́ника — починати роз­мову на улюблену тему або почина­ти діяти випробуваними методами;

2) народна дитяча гра в м’яч, коли той, хто зловив м’яч, сідає на того, хто кинув, і кричить: «Продай ко­ня!»;

3) напува́ти коня́ (див).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 286-287.