Зав’Я́зувати, зую, єш, сов. в. зав’яза́ти, жу, жеш, гл.

1) Завязывать, завязать. Зав’язав вовка в мішку. Рудч. Ск. Великої треба хусти, щоб зав’язати усти. Ном. № 6988.

2) Связывать, связать. Гріх не личком зав’язати та під лавку сховати. Ном. № 101.

3) Повязывать, повязать. Не росплете довгу косу, хустку не зав’яже. Шевч. 27. Переносно: зав’яза́ти го́лову. Выдти замужъ. Зав’язала головоньку, — не розв’яжу довіку. Чуб. V.

4) Закладывать, заложить (зданіе). Зав’єзує хату. Шух. І. 88.

5) — вік. Испортить жизнь. Я і твій вік зав’язала. Кв. Драм. 326.

6) — дорогу. Преградить путь, стать на пути. Гуси, гуси, зав’яжу вам дорогу, щоб не втрапили додому. Ном. № 327.

7) — світ. Сдѣлать жизнь безотрадной, горестной, несчастной. Зеленая ліщинонька проти сонечка зав’яла, молодая дівчинонька козаку світ зав’язала. Н. п. Що вже тобі, дитя моє, зав’язаний світ. Мет. 138.

8) — язик. Заставить молчать. Людям язика не зав’яжеш. Ном. № 6984.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 23.