Ропотіти, чу́, ти́ш, гл.

1) Болтать безъ умолку, говорить всѣмъ сразу; бормотать.

2) Шумѣть при движеніи. Як летів, то й ропотів, як упав, то й пропав. Ном. № 13539. См. Роптати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 65.