Полівка, ки, ж.

1) Ум. отъ полова. Манить так, як горобця на полівку. Ном. № 3098.

2) Равнина, поле. То став же брат старший та середульший на полівку ізбігати, на степи високі, на великі дороги росхіднії. АД. І. 116.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 284.