ПОЛО́ВА, и, ж.
1. Відходи при обмолочуванні й очищуванні зерна хлібних злаків, льону та деяких інших культур, що використовується переважно як корм для тварин. Зерно збирали в більшості колгоспів разом з половою, щоб зберегти і такий цінний корм, як гречана полова (Рад. Укр., 16.IX 1961, 3); Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там була й полова з остюками, і земля з куколем та горошком (Мирний, IV, 1955, 255); Корови милостиво похитують головами й знову утоплюють їх у вогкі цебра з запареною половою (Стельмах, II, 1962, 310); Полова, немов зграя дрібних блідо-жовтих метеликів, стрімко зривалася з сита і потім тихо осідала на долівці (Кир., Вибр., 1960, 380); * У порівн. Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх [монголів] сила по долині (Фр., VI, 1951, 129).
2. перен. Що-небудь невагоме, несерйозне, таке, що не має цінності, суттєвого значення. Важко працювати без критики,.. трудно йти у темряві, напомацки, не відаючи — чи що даєш: зерно чи полову? (Коцюб., III, 1956, 196); [Горський:] Рубати з плеча, звичайно, не потрібно. Але з’ясувати, де тут зерно, а де полова, ми зобов’язані (Лев., Нові п’єси, 1956, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 87.