Ма́рне нар. = Марно. Ой плачу я, плачу, свої літа марне трачу. Мет. Ум. Марне́нько. Ой і як нам (літам) не марненько йти: нікому нас шанувати. О. 1862. VI. 30.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 406.