Про УКРЛІТ.ORG

марно

МА́РНО, МА́РНЕ. Присл. до ма́рний11. Якби ви знали, паничі, Де люде плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись (Шевч., II, 1963, 252); Надумавсь Вовк, що жить йому погано — Не з’їсть, не засне до пуття; Що вік його минає марно, Що треба кращого шукать собі життя… (Гл., Вибр., 1951, 59); Я марно придивлявся, бажаючи впізнати здавна знайомі місця (Жур., Звич. турботи, 1960, 38).

◊ Іти́ (піти́) [на] ма́рно (ма́рне): а) не приносити, не давати користі. Друга радість.. — це та радість, яку одчуваєш, коли бачиш, що твоя праця не йде на марне (Вас., Незібр. тв., 1941, 200); Учорашній день пішов для газдівства марно, — треба було те надолужити (Кобр., Вибр., 1954, 67); б) пропадати. Брат умер, вона попродала грунти да попромінювала: усе розорилось, усе марне пішло, бо робітників повипихала (Барв., Опов.., 1902, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 631.

Ма́рно нар. Попусту, напрасно, безъ пользы; тщетно. Літа мої молодії марно пропадають. Шевч. 43. Як марно нажив, так марно й піде. Ном. № 7213. Марно перегоріло і перетліло моє життя. Левиц. І. Ум. Марненько. Як батька покинеш, марненько загинеш. Лукаш. 10.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 406.

вгору