Куций, а, е.

1) Короткій, кургузый. Козаченьку чорноусий, чому в тебе жупан куций? Мет. 114.

2) Малорослый. Повибігали якісь панночки, куці та бистрії, як сороки. МВ. І. 112. Да й не був він куций, то б то на зріст малий. Г. Барв. 306. Куца баба. См. Баба.

3) Короткохвостый, безхвостый. Такий я добрий куций, як ти з хвостом. Чуб. I. 260. Пускать на раду всіх хвостатих, а куцих не пускать. Гліб. Далеко куцому до зайця! Посл.

4) Чортъ. Куцим або куцаком звуть у нас того, хто в пеклі грішників припікає. Г. Барв. 306. Ум. Куце́нький. У других дочки і в двадцять років ходять в куценькій сукні. Левиц. І. 140. Дивись згодя: гуляє неборак в Охрімовій куценькій свитці. Гліб. 48.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 334.