БАБА¹, и, ж.

1. Мати батька або матері. Пустила баба внука, то він і побіг, тільки дверми стукнув (Свидн., Люборацькі, 1955, 212); І в темні зарості бузкові Од баби вимкнувшись тихцем, Малий трьохліток чорнобровий За хитрим диба горобцем (Вітч., 10, 1947, 40).

2. Стара віком жінка. Був собі дід та баба. З давнього давна, у гаї над ставом. Удвох собі на хуторі жили (Шевч., І, 1951, 311); Баба глянула на Горпину, і в старих очах заграв жаль (Мирний, I, 1954, 265).

3. розм. Взагалі жінка. Баби вхопили осавулиху попід руки та й повели по селі (Н.-Лев., II, 1956, 191); — Добре, коли баба стає козаком, гірше, як козак стає бабою! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 376).

4. перен., зневажл. Про слабкого, боязкого, нерішучого чоловіка або хлопця. Що це з Юрасем? Щоб мав все краще й краще ходити, то він з кожним днем гірше ходить. Скажи йому, що він "баба" (Коцюб., III, 1956, 171); [1-й вартовий:] Ох, моторошно мені… [2-й вартовий:] Ну-ну, не будь бабою! Вартуй, коли наказано (Мам., Тв., 1962, 145).

5. у сполуч. з присв. займ., розм. Те саме, що дружи́на 1. — Та, — махнув рукою Мирон, — звиняйте, моя баба життя не дає.. Мов кліщ, вчепилася за душу, живцем заїдає (Стельмах, II, 1962, 21).

6. заст. Жінка, що приймає дітей під час пологів. Де багато баб, там дитя безпупе (Номис, 1864, № 6667); Батько був веселий, подавав бабі то те, то друге, жартував, допитувався, щоб долю народженому вгадала (Вас., II, 1959, 347).

7. заст. Ворожка, шептуха. Скажи-бо, Степане! Може, справді нездужаєш? ..Я побіжу за бабою (Шевч., І, 1951, 278); Надвоє баба ворожила: ..або вмре, або буде жила (номис, 1864, № 5616).

Ба́ба-яга́ — в народних казках — потворна і зла чарівниця. Раз убили брати дику козу, а то не коза була — то була дочка баби-яги (Укр.. казки, 1951, 464).

8. Людська фігура із снігу. Бабу здоровенную, Уночі страшенную, Зліпимо гуртом (Гл., Вибр., 1957, 269).

◊ Кам’яна́ ба́ба — кам’яний бовван давнього походження, що найчастіше трапляється в степу на могилах. * У порівн. Ще проїхав [січовик] кілька гонів, роздивився, аж то чоловік, і сидів він нерухомо, неначе кам’яна баба на могилі (Стор., І, 1957, 334); Снігова́ ба́ба: а) велика конусоподібна кучугура снігу. По дворах врівень з хатами стоять страшенні снігові баби, і тільки вітер куйовдить їх гострі голови (Мирний, III, 1954, 8); б) те саме, що ба́ба 8;

Тісна́ ба́ба — гра, в якій ті, що сидять на кінцях лавки, тиснуть на тих, що сидять посередині, намагаючись витіснити їх і зайняти їх місце. — Ну, та й напакували ж нас у сей вагон, нема де й голкою штрикнути. Тут награємось за ніч в тісної баби, — говорить хтось з кутка (Л. Укр., III, 1952, 569).

БА́БА², и, ж., техн. Важка підвісна довбня для забивання паль. Важко грюкнула, падаючи перший раз, сталева баба копра, і звичний робочий день розпочався (Собко, Серце, 1952, 8); // Ручна довбня для забивання паль або утрамбовування землі. Тягнуть оце залізну бабу, щоб убивать палі (Сл. Гр.); Кузьма Петриченко подивився в той бік, де майстри тесали податливу деревину,.. забивали чавунними "бабами" палі (Шиян, Гроза.., 1956, 628).

БА́БА³, и, ж. Рід печива з пшеничного борошна.

БА́БА⁴, и, ж., діал. Пелікан. В небі крутились білі мартини й чайки, а здорові білі, з червоними носами баби, неначе лебеді, вкривали купами й море й береги (Н.-Лев., II, 1956, 226).

БА́БА⁵, и, ж., діал. Рід великих груш.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 75.

Ба́ба, би, ж.

1) Женщина, баба (нѣсколько пренебрежительно). Де баб сім, там торг зовсім. Ном. № 9805. В баби язик — як лопатень. Ном. № 9082. Господи, благослови стару бабу на постоли, а молоду на кожанці. Ном. № 8663.

2) Старуха. Сто баб — сто немочей. Посл. Возрадуються дітки маленькі і баби старенькі. Чуб. ІІІ. 410. Як був собі дід та баба, та була у їх курочка. Рудч. Ск. І. 19. Нехай він знає, як лаяти старих бабів. Алв. 87. Общепринятая формы сельской вѣжливости требуютъ каждую старуху называть бабою, но это обязательно только для лицъ, которыя лѣтами гораздо моложе старухи, къ которой обращаются. Чуб. VII. 355.

3) Бабка, бабушка, мать отца или матери.

4) Повивальная бабка, акушерка; чаще съ эпитетомъ: ба́ба-сповиту́ха, ба́ба-пупорі́зка.

5) Нищая. Баба в торбу візьме (пугаютъ дѣтей). Ном. № 9272.

6) Знахарка. Порадились між собою, казали (до хворої) бабу привести. Прийшла старенька бабуся, аж біла; роспиталась, подивилась, та й похитала головою: «Дитино моя нещаслива»! каже, — «твій вік уже недовгий». МВ. І. 7. Як Бог поможе, то й баба поможе. Ном. № 8415. Сто баб — сто лік. Ном. № 8420.

7) Ба́ба-яга́. См. Яга.

8) Ди́ка ба́ба = Літавиця. Літавиця називаєся також перелестниця або дика баба. Гн. II. 5.

9) Кіці (ку́ці, ку́ца, ціці)-баба. Игра въ жмурки вообще, а въ частности тотъ изъ играющихъ, который, съ завязанными глазами, долженъ ловить другихъ. КС. 1887. VI. 481.

10) Тісна́ ба́ба, кісна́ ба́ба. Преимущественно дѣтская игра, въ которой сидящіе на краяхъ скамьи начинаютъ тѣснить внутри сидящихъ къ срединѣ ея. т. ч. тѣ оказываются какъ бы въ тискахъ. КС. 1887. VI. 480.

11) Ба́бу перево́зити. Дѣтская игра: бросаютъ камешки или черепки такъ, чтобы они пошли по водѣ рикошетомъ; сколько камень или черепокъ сдѣлалъ скачковъ, столько бросавшій перевіз баб. КС. 1887. VI. 479.

12) Каменный истуканъ, находимый въ степи, большею частью на курганахъ. КС. 1890. VII. 68.

13) Истуканъ, слѣпленный изъ снѣгу. Качати бабу з снігу. Шейк.

14) Высокій конусообразный сугробъ, бугоръ снѣга. Вулиці забиті, заметені; по дворах, врівень з хатами, стоять страшенні снігові баби, — і тільки вітер куйовдить їх гострі голови. Мир. Пов. І. 212.

15) Колода, чурбанъ съ рукоятями для вбиванія свай или утрамбовки земли. Тягнуть оце залізну бабу, щоб убивать палі. ЗОЮР. І. 75.

16) Пучекъ сѣна, который кладется подъ столъ на сочельникъ. ЕЗ. V. 91.

17) Въ кро́снах то-же, что сука въ варстаті. См. Навій. МУЕ. ІІІ. 25.

18) Большой шарообразный комокъ горшечной глины, образованный для перевозки глины съ мѣста добыванія въ мастерскую горшечника. Шух. I. 260.

19) Родъ кушанья, испеченнаго изъ кукурузнаго тѣста, солонины, масла, яицъ и пр. Шух. I. 144. Kolb. I. 52.

20) Ба́ба-шарпани́на. Родъ постной ба́би (См. 19) изъ пшеничнаго тѣста, рыбы, коноплянаго масла и пр. Маркев. 151.

21) Родъ пасхи. МУЕ. I. 108. Хазяїновита хазяйка (напече)… пасок і всякої всячини: пани і панійки, папушники там, баби, пундики. Сим. 205.

22) Птица пеликанъ, Pelecanus crispus. Шейк. Съ измѣн. удар.: баба́. Одес. у.

23) = Соя, Corvus glandarius.

24) = Бабець. Вх. Пч. II. 19.

25) Родъ грибовъ: agaricus procerus. Морд.

26) Родъ большихъ грушъ. Шейк.

27) мн. Баби́. Созвѣздіе Плеядъ. Шейк. Ум. Ба́бка (См.), ба́бонька, ба́бойка (галиц.), ба́бочка, бабу́ня, бабу́нечка, бабу́ся, бабу́сенька, бабу́сечка, ба́бця. За исключеніемъ ба́бки и ба́бочки, всѣ остальныя употребляются преимущественно: въ знач. 3-мъ какъ ласкательныя имена, даваемыя внуками бубушкѣ, также когда говорятъ вообще старухѣ (знач. 2) съ симпатіей къ ней; въ 4 — 6 значеніяхъ употребляются главнымъ образомъ какъ слова обращенія. Добре вам, бабуню, було тут жити. МВ. (О. 1862. ІІІ. 36). Чи вже ж отсе, бабуню, Чаплі? — спитала Маруся у однієї старої баби. Левиц. Пов. 371. Одна буде та й за кумочку, друга буде за бабунечку. Грин. ІІІ. 487. Взяла зіллє, поклонилась: Спасибі, бабусю! Шевч. 16. Прибігла мати, чоловік і ще кілька бабусь. Стор. МПр. 59 Принесіть мені, бабусю, вишневу квіточку… принесіть, бабусенько! МВ. І. 78. Як поїхав королевич до бабусеньки: «Бабусенько, голубонько, одгадай сей сон!» Чуб. V. 767. Ой бабусю — бабусечко, що будеш робити? Як приїде дід із лісу — буде бабку бити. Чуб. V. 1131. Ба́бка и ба́бочка употребляются по отношенію какъ къ молодымъ, такъ и старымъ женщинамъ; послѣднее — ласкательное. Ув. Бабе́га, баби́сько, ба́бище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 12.

баба —

1) (пестливі — бабу́ня, бабу́нечка, бабу́ся, бабу́сенька, бабу́­сечка, ба́бця) мати батька або мате­рі; жартують: «Ми собі родина, бо твій дідо моїй бабі раз у шапці приніс грибів», «Син бабі вуйко»; у давніх українців — одне з найстаровинніших божеств: мати-предкиня, берегиня, охоронниця, покрова, хранителька родинного вогнища; з її ушануванням постав культ Матері, згодом Богині. Жда­ла баба онукового книша, та вилізла й душа (прислів’я); Поки жива ба­буся, я нікого не боюся (приказка); Кругом столу дітвора, Пестить бабця їх стара І онукам самі ласі Подає шматочки м’яса (М.Шпак);

2) стара жінка; дружина діда; загальнослов’янське слово позначає взагалі жінку (перев. стару); використовується в народній культурі на позначення міфологічних персонажів, хвороб, атмосферних явищ, астрономічних об’єктів, календарних дат, ритуальних предметів; часто протиставляється дідові або виступає з ним у парі (пор. у казці: «Жили собі дід та баба, і була в них курочка ряба»); також обов’язкові персонажі рядження; цим словом називають жіночих демонів: лісова́ ба́ба — дружина лісовика, ба́нна ба́ба — дух лазні, залі́зна ба́ба — дух, що живе в кукурудзі, жи́тня ба́ба — польовий дух. Була колись баба дівкою, та давно (приказка); Баба без діда — як борщ без хліба (приказка); Кортить бабі скорин­ки, та не вгризе (приказка); Сердилась баба на діда, а дід того не відав (М. Номис);

3) (збільшено-зневажливі — баби́ще, баби́сько) народно-розмовне — взагалі жінка; у народі сварливу, підступну, язика­ту, злу жінку (незалежно від віку) часто порівнюють з чортом (дідь­ком, бісом), взагалі з нечистою силою, тому звуть язіба́бою і кажуть: «Чорт і баба — одна рада», «То та­ка баба, що й дідька не треба», «Де диявол нічого не вдіє, там бабу пошле», «З бабою і дідько справу програв», «У баби язик, як у чорта мітла», «Що біс, що баба — одна у них мама». Де баб сім, там торг зовсім (М. Номис); Не пхай бабі пальця в рот (І. Франко); У баби язик — як лопатень (М. Номис); Баба з воза — коням легше (при­слів’я); Господи, благослови стару бабу на постоли, а молоду на кожанці (М. Номис); Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая (І.Котляревський);

4) жінка, що приймала дітей під час пологів і справляла рожаничний бенкет як своєрідну жертву Пречистій Діві (раніше богині Мокоші та рожаницям); бабина робота вважалася Божою працею; повитуха знала безліч замовлянь від недоброго ока, зналася на зіллі, яким користува­лася при підготовленні першої ку­пелі, обсушувала дитину біля до­машнього вогнища; також у сполученнях: ба́ба-[с]повиту́ха, ба́ба-пупорі́зка, ба́ба-бра́нка, бра́нна ба́ба; в народі існує прикмета, за якою сповитусі-покійниці кладуть до тру­ни пучок різок, щоб вона відганя­лася від тих діток, яких не вряту­вала, коли бабувала. Баба винува­та, що дівка черевата (приказка); Де багато баб, там дитя без пупа (М. Номис);

5) злидарка. Баба в торбу візьме (приказка, якою ляка­ють дітей);

6) відьма, знахарка, ча­рівниця, ворожка, шептуха; у на­родній творчості з такою жінкою пов’язують передусім ворожіння, чарування, пор. у пісні: «Ой приходю я з відрами до криниці. Здибає мене три баби-чарівниці. Ой одна баба, що корови чарує, А дру­га баба, що мешканнячко псує, А третя баба із чорними очима, Ой вона ж мене із милим розлучила!»; старе слово бабкати означає «ше­потіти», «ворожити». Надвоє баба ворожила: або вмре, або буде жива (прислів’я); Бог поможе, то й баба поможе (прислів’я); Сто баб — сто лік (приказка); Я баба шептуха од злого духа;

7) Ба́ба-Яга́ = Яга́ = Ба́ба-Юга́ — у дохристиянських віру­ваннях — богиня смерті (назива­ють ще Я́зя, Йо́га, Єге́ра); мешкан­ка потойбічного світу; живе у ха­тинці на курячих ніжках як межі двох світів; традиційний персонаж дитячої казки як лихої баби, небезпечної для дітей, котрих хоче поїдати; взагалі у народних каз­ках — потворна і зла чарівниця, зла істота, стара відьма; також пер­соніфікація дуже лютої зими; у на­роді відома з дуже давніх часів (слово яга, можливо, споріднене з литовським ánris — «гадюка, уж»; давня язя — «чарівниця»); у пере­носному розумінні — взагалі лиха, зла, підступна, сварлива жінка. Баба-Яга, костяна нога, волосяний язик, в ступі їздить, товкачем по­ганяє, мітлою слід замітає (казка); Раз убили брати козу, а то не коза була — то була дочка Баби-Яги (казка) (див. ще мавка 2);

8) ди́ка ба́ба = літа́виця = переле́сниця — казкова жіноча істота, яка споку­шає молодих чоловіків;

9) ки́ці (кі́ці-, ку́ці-, ку́ца-, ці́ці-) ба́ба — старо­винна народна гра у піжмурки (див.), а також той із гравців, у кого зав’язані очі і який ловить інших;

10) тісна́ (кісна́) ба́ба — старовин­на народна гра, в якій ті, що си­дять на кінцях лавки, тиснуть на тих, що сидять посередині, нама­гаючись витіснити і зайняти їхнє місце;

11) ба́бу перево́зити — ста­ровинна дитяча гра; кидають ка­мінці або черепки так, щоб вони пішли по воді рикошетом; скільки камінець або черепок зробить стрибків, стільки той, хто кидав, «перевіз баб»; у Галичині гру звуть «щура (качку) пускати» (І. Франко);

12) кам’яна́ (скі́фська) ба́ба — людиноподібний кам’яний бовван давнього походження в степу (між Доном і Дніпром) на могилах, по­ставлений скіфами або сарматами; також старовинний половецький намогильник (назва походить від тюркського балбал (намогильник) і утворилася шляхом перенесення за співзвучністю з українською); також об’єкти язичницького куль­ту; за легендами, ці боввани нібито закам’янілі люди, покарані Богом (М. Грушевський);

13) подоба людської фігури, виліпленої із снігу; у сполученні: снігова́ ба́ба — також велика конусоподібна кучугура снігу. По дворах врівень з хатами стоять страшенні снігові баби, і тільки вітер куйовдить їх гострі го­лови (Панас Мирний); Бабу здоро­венную, Уночі страшенную, Зліпимо гуртом (Л. Глібов);

14) пучок сіна, який кладеться під стіл на Святве­чір;

15) ба́ба-пти́ця — великий во­дяний птах з довгим пласким дзьо­бом, під яким є простора торба, куди він ховає свою здобич; пелі­кан, нежить; символ жертовної лю­бові батьків до дітей; символ Христа, що з любові до людства пішов на муки і страшну смерть;

16) Баби́ — другий поминальний день після Ді­дів (Дідового дня);

17) Баби́ — на­родна назва сузір’я Плеяд; див. ще ба́бине лі́то;

18) Жи́тня Ба́ба див. Ве­ли́ка Боги́ня.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 20-22.