Копитце, ця́, с.

1) Ум. отъ копито́. Юнь вовк не п’є, копитцями б’є. Чуб. І.

2) Родъ инкрустаціи изъ мѣди въ формѣ подковы. Шух. І. 278.

3) мн. Родъ вышивки. Kolb. І. 49.

4) мн. = Копитень. ЗЮЗО. І. 113.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 281.