Князь, зя, м.

1) Князь (государь или особа княжескаго титула). Тогді то у городі Лебедині царі і князі великим всі дивом дивували. Макс. Стереглись вони, проходячи побіля замку князя Вишневецького. Стор. МПр. 61.

2) Новобрачный, женихъ. Слухайте, бояре, що князь бреше. Ном. № 12778 Молодії князя зараз будуть ( = Молодий з молодою). МУЕ. III. 128. Ум. Кня́зин, князьок. Мій орлику, мій князику! Г. Барв. 495. На білому острові живе собі… якийсь князьок. Рудч. Ск. II. 93. Ув. Князюка. К. ЦН. 223.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 258.