Здо́ба, би, ж.

1) = Здобич. Тогді то козаки у городі Полоному пили-гуляли, здобу хорошу собі коло жидів-рандарів мали. Дума.

2) = Здіб. Вх. Уг. 240.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 145.