Ду́дка, ки, ж.

1) Ум. отъ дуда. Наші козачки танцювали під польську дудку. К. ЧР. 219.

2) Трубка.

3) Стебель, стволъ растенія, полый въ срединѣ. Як чорт улізе в очерет, то в котру схоче дудку грає. Стор. МПр. 154.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 453.