ДУДА́, и́, ж.

1. Те саме, що ду́дка 1. Заграй мені, дуднику, На дуду, Нехай своє лишенько Забуду (Шевч., II, 1953, 144); Виглянь, мила, у віконце, я заграю на дуду (Сос., Вибр., 1941, 245).

2. Те саме, що воли́нка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 431.

Дуда́, ди́, ж. Пошлина за право окрестить дитя. Віднялися за оранди, за жидівські дуди, що терпіли — не стерпіли убогії люди. К. Досв. 13.

Дуда́, ди́, ж. Музыкальный инструментъ, родъ свирѣли. Біда як дуба: куди йде, то реве. Ном. № 2369. Ні швець, ні мнець, ні в дуду грець. Ном. № 2965. Заграй мені, дуднику, у дуду. Чуб. ІІІ. 176. Ум. Ду́дка, ду́дочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 453.