Дворя́к, ка́, м. = Двора́к. Ум. Дворя́ченько. Став дворяченько да став на поміст, прилітає до дворяка вість. — Здоров, здоров, пане зятю, чужий та не наш, бо вже твоїй миленької на світі не мат. Чуб. V. 366.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 363.