Гу́ркати, каю, єш, гл.

1) Стучать, грохотать. Прибіг він до хати, став у двері гуркать. Рудч. Ск. І. 170. Дощечка густиме та гуркатиме. Чуб. ІІІ. 99. Гуркали дверима. Левиц. Пов. 167. См. Грюкати.

2) О доеніи: сразу выжимать молоко изъ всего вымени. Вівчар…. ловить (вівцю) за дійки і уперед їх продоює пальцями; потім гуркає рукою відразу з цілої икри. Шух. І. 193.

3) Ворковать. Голуб гуркати. Вх. Лем. 406.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 341.