Гадючник, ка, м.

1) Змѣиное гнѣздо. Екатеринослав.

2) Раст. = Воронець, Spiraea Filipendula L. ЗЮЗО. І. 137.

3) Низенькая землянка. Херс. Викопав якийсь гадючник у землі. Левиц. Пов. 343.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 264.