Ґанчува́ти, чу́ю, єш, гл.

1) Браковать, находить недостатки. Котра дівчина вередує з женихами, ґанчує та плаче, то з єї оттак сміються. Уман. у.

2) Имѣть изъянъ, порокъ, недостатокъ. Ґанчує на ногу кобила. Канев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 346.