Щітка, ки, ж.

1) Щетка. щі́ткою чистять что либо; щіткою изъ жесткой щетины начисто разглаживаютъ мички; родъ кисти изъ мочалы для мазанья стѣнъ глиной или мѣломъ также называется щіткою. Вас. 200. Чуб. VII. 410. Треба мазати хату, та десь діти щітку закинули. Харьк. у. О густо растущих растеніяхъ говорятъ: як щітка. Лісок, як щітка. Ном. № 14033. Зійшло, як щітка. Мир. ХРВ. 59.

2) Раст. = Щіткан. Вх. Пч. II. 30.

3) а) Родъ хороводной игры, въ которой поется пѣсня: Щітка маленька, де твоя ненька? На маковці сиділа, дрібен мачок дзюбала. Одна изъ играющихъ также называется щіткою. Маркев. 74. б) Также называется: щітка-гребінка. Родъ игры, въ которой просять дать щітку и гребінку. Грин. III. 110. Ум. Щіточка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 527.