Щирець, рця, м.

1) Нетронутая подпочва, вообще что нибудь нетронутое. Н. Вол. у., Радом. у.

2) Чистый песокъ. Гол. Од. 43. Желех. Щирець пісок шорсткість має. Любечъ.

3) Раст. Amarantus paniculatus L. ЗЮЗО. І. 111.

4) До щирця. До дна, до конца, до остатка. Тоді й ми вип’єм до щирця. Алв. 37. Тут Демчиху, мабіть, допекло до щирця, бо аж засичала. МВ. (КС. 1902. X. 145). Попили й поїли усе до щирця.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 526.