Шульпіка, ки, м. = Шуліка. На могилі щось мріє, чорніє: спершу здалось йому за шульпіку, а як зблизився, побільшало, неначе орел. Стор. МПр. 3. Голуб’ятко наше старий шульпіка заклював. Греб. 324.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 518.