Шугнути, гну́, не́ш, гл.

1) Полетѣть съ шумомъ; переносно: быстро двинуться, броситься. Вони, мов те вороння, так і шугнули на ростіч. Канев. у. Устала з труни та як шугне по церкві. Рудч. Ск. II. 31. Люде так і шугнули од тих дверей. МВ. (О. 1862. III. 53).

2) Упасть въ яму. Шугнув у провалля, аж зашуміло. Лохв. у.

3) Вспугнуть, согнать (птицъ). Шугнув горобців. Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 517.