Шугати, га́ю, єш, гл.

1) Летать, летать, производя шумъ. Де в полі труп, там і орел шугає. К. Іов. 90. Коли галич у повітрі шугає — буде хуртовина. Грин. І. 254.

2) Дуть сильными порывами. Такий вітер цілий день шугав. Н. Вол. у.

3) Очищать зерно отъ пыли. Треба пшеницю шугати.

4) Ходить большими шагами. Он дивись, як шугає, мов та чапля на болоті похожає.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 517.