Шугай, гая, м.

1) Парень, молодой человѣкъ (словацкое Šuhaj). Вх. Лем. 486. На поляні, на поляні шугай траву косить, за шугайом смутна мати дитиноньку носит. Гол. II. 70. Лиши мі ся, дай мі покій, молодий шугаю. Гол. IV. 489.

2) Родъ женской одежды.

3) Имя собаки. Вх. Лем. 486.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 517.