Шпувати, шпую, єш, гл.

1) Дуть съ силой, бурно. Зімою у нас добре буря шпує. Волч. у.

2) Волноваться, бушевать. В Італію ми не доїдем, бо море дуже щось шпує. Котл. Ен. II. 7.

3) Брызгать, вспрыскивать. Од пристріту знахарка бере шклянку чи кухлик води, кида туди жарину, витира хорого сіллю, шпує тією водою і дає й хлиснуть її. Ном. № 13927.

4) Искать (объ охотничьей собакѣ). От уже почала шпувати: може зжене перепелицю або що. Брацл. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 511.