Шпиль, ля, м.

1) Холмъ, невысокая круглая гора. Кругла, мов шпиль, гора. Левиц. І. 197. Українські яри гайові між невисокими та крутими горами та шпилями. Левиц. І. 203. Ой вийду я на шпиль-гору, на лебедів крикну. Чуб. III. 137.

2) Част. м’яльници (См.). Вас. 159. Ум. Шпилик, шпильо́к, шпилечок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 510.