Чухрати, ра́ю, єш, гл.

1) Обрубывать вѣтви, сучья на деревѣ; обрывать однимъ движеніемъ руки рядъ листьевъ на вѣтви. Вас. 147. Поставив мене чухрать гілля. Новомоск. у.

2) Разбирать овечью шерсть, очищая отъ сору. Вас. 152, 202. Ой коли б ти хазяїн, та овечки собі мав, то б я дома сиділа, вовничку чухрала. Чуб. V. 684.

3) Бить, колотить. Лупіть Рябка! — сказав, — чухрайте! Ось батіг! Г. Арт. (О. 1861. ІІІ. 82). Хомиха кожен день свого Хому чухрала. Боров. 60.

4) Бѣжать. Маркев. 34. А ну ноги на плечі та й чухрай. Ном. № 4408. Видно й хати, та далеко чухрати. Ном. № 11423. От ми базікаєм, а час, мов віл з гори чухра, його не налигаєш. Г.-Арт. (О. 1861. III. 112).

5) Объ огнѣ пожара: бистро подвигаться, охватывая. Вихопився огонь із кватирочки та й пішов чухрати все кругом. Г. Барв. 472.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 480.