Чуб, ба, м. Передняя часть волосъ на головѣ человѣка, иногда вообще волосы; хохолъ. Юпитер, все допивши з кубка, погладив свій рукою чуб. Котл. Ен. І. 13. Пани б’ються, а в мужиків чуби болять. Ном. № 1304. Скуби мене за чуб. Левиц. І. 336. Чуба намняти. Потрепать за волосы. Гей, шануйсь, бо намну тобі чуба! чуба нагріти. Вспотѣть отъ работы, утомиться. Нагрів я чуба, поки постягав мішки на віз. Наші хло́пці покидали чуби. Забрили лобъ нашимъ парнямъ, взяли ихъ въ солдаты. Г. Барв. 118.

2) Хохолъ у птицъ. Ой ти, чаєчко, ти, чубаєчко, позич мені чуба. Чуб. V. 763.

3) = Цідилко. Гол. Од. 26. Ум. Чубик, чубчик. ЕЗ. V. 118. Та узяв його за чубчик і поскуб легенько. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 473.