Черкнути, ну, неш, гл. Одн. в. отъ черкати.

1) Черкнуть, быстро провести одну черту. Черкнув раз пером та й уже.

2) Рѣзнуть. Черкнув ножем, — так кров і бризнула. Харьк.

3) Выпить сразу. Черкнув чарку, утерся й пішов. Харьк.

4) Побѣжать, броситься. А я черкну як ластівка та до перелазу. Щог. В. 21. Черкнув із неба, аж курить. Котл. Ен. І. 28.

5) Ударить. Черкнув його добре в ухо. Куля мене таки черкнула добре. Г. Барв. 406.

6) Бросить, швырнуть. Так черкнув ним (хлопцем) об землю, що аж загуло. Св. Л. 224. Як черкне мене вгору, то я фуркнув як з лука. МВ. (КС. 1902. X. 155).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 457.