Часом нар.

1) Иногда, порой. І в погоду часом грім ударить. Ном. № 1965.

2) Въ случаѣ. Часом моєї смерти, щоб ви знали, кого царювать поставить. ЗОЮР. І. 174. Случайно, случается. На руках понесуть тебе, щоб не вдарився часом об камінь. Єв. Мт. IV. 6. Так уже йому годить: щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся. Рудч. Ск. І. 11. А він не прийде до нас часом? А быть можетъ и онъ къ намъ придетъ? а сам би він не зробив часом? Быть можетъ онъ самъ сдѣлалъ бы?

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 446.