Хіть, хо́ті и хіті, ж. Охота, желаніе. Були латинці дружні люде і воюватись мали хіть. Котл. Ен. IV. 60. Сього дива — аби хіть. Ном. № 7673. Аби хіть була! от як уже немає хоті…. Ном. № 4975. Хіті з вола, а сили з комаря. Ком. Пр. № 1233. Хіть мати до ко́го. Имѣть къ кому склонность, влеченіе. До кого ти хіть більшу маєш? Полт.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 400.