Хід, хо́ду, м.

1) Ходъ, проходь. Хід узенький та низький і дуже трудний. МВ. ІІ. 73.

2) Шествіе, движеніе впередъ. нема йому ходу. Не можетъ идти впередъ. О. 1862. IV. 85. Во мн. Хо́ди — хожденіе. Минулися мої ходи через три городи: серце ж моє, дівчинонько, любитися годі. Грин. ІІІ. 223. Хід полонинський. Сопровождающійся обрядами и пѣснями выгонъ скота весной изъ сель въ полонини. Шух. І. 195. Ходу дава́ти. Убѣгать. Чого ж ти нас кидаєш? Куди ж ти так швидко ходу даєш та й не озираєшся? Г. Вирв. 208.

3) Сбыть. На паляниці нема ходу: люде бубликів та й бубликів. Грин. І. 78.

4) Походка.

5) Тим же хо́дом. По прежнему. Параска журилась тим же ходом, що спершу. Г. Барв. 114.

6) У хід класти. Класть передъ собой, по пути своего слѣдованія. Клади сіно в ход. Рк. Левиц. Ум. Хо́денько, хо́донько. Сам він (молодий) за мною приїхав, за моїм ходеньком дрібненьким, за моїм личеньком біленьким. Лукаш. 150. Не Марисин то ходонько, не Марисин голосонько, лиш Марисин рутян вінок. АД. І. 306.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 399.