Хук, ка, м.

1) Выдыханіе, дуновеніе.

2) Фукъ (въ игрѣ въ шашки). Хука усуча. Ном. № 3620.

3) Хука дати. Промахнуться. Раз на вовка хука дав, удруге схибив. Мир. ХРВ. 82. См. Хвук, фук.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 419.