Фукати, каю, єш, гл.

1) Дуть (ртомъ). Шейк.

2) Браниться, кричать. Брат на брата та ворогує, сестра на сестру чари готує…. дочка до ненька сміло фукає. Чуб. ІІІ. 417, 418. — на ко́го. Бранить кого, кричать на кого. Іде наймит із пан щини, на воли фукає. Гол. І. 220.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 379.