Ухвалювати, люю, єш, сов. в. ухвалити, лю, лиш, гл.

1) Восхвалять, восхвалить. Бог с’єтого не ухвалив. Шух. І. 215.

2) Находить, найти хорошимъ. Мені доброго молодецького коня купила, которого моя душа влюбила та ухвалила. КС. 1882. XII. 513.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 367.