Уставати, таю, єш, сов. в. устати, тану, неш, гл.

1) Вставать, встать. Буду вставать я раненько. Мет. 65. Ви ж було раненько встаєте. Мил. 200. Устала раненько, умилась біленько, хазяїну на добридень дала. Рудч. Ск. І. 15. Ледви встала, поклонилась, вийшла мовчки з хати. Шевч. 73.

2) Подыматься, подняться, вздыматься. Подай нам, Господи, з неба дрібен дожчик, а з низу буйний вітер! Хочай-би чи не встала на Чорному морю бистрая хвиля, хочай-би чи не повиривала якорів з турецької каторги! АД. І. 89. Ой із-за гори, з-за крутенької густий туман уставав. Мет. 464. Кругом аж курява вставала. Шевч. 565. Встає хмара з-за лиману. Шевч. 51.

3) Слѣзать, сходить. То козак козацький звичай знає, із коня вставав. Мет.

4) Восставать, возстать. На ґвалт Пулавського і Паца встає шляхецькая земля. Шевч. 131. Син устане на батька, а батько на сина. Г. Барв. 319.

5) Восходить, взойти. Вже сонце встає із-за гори. Стор. МПр. 4 8.

6) Наступать, наступить. Встала й весна, чорну землю сонну розбудила. Шевч. 195.

7) Происходить, произойти. З тихеньких все лихо встає. Ном. № 3032.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 358.