Урікати, каю, єш, сов. в. уректи, речу, чеш и урікнути, кну, неш, гл.

1) Укорять, укорить. Ніхто мене ні в чім не урікне. О. 1862. V. 40.

2) Сглаживать, сглазить (человѣка). Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало. Лебед. у. Врече тебе й косу твою. Мил. 50. Той нашу бджолу урече. Мнж. 151. Щоб не врекли вражі люде моєї краси. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 351.