Уробляти, ляю, єш, сов. в. уробити, блю, биш, гл.

1) Вдѣлывать, вдѣлать, вставлять, вставить.

2) Дѣлать, сдѣлать, нарабатывать, наработать. Во которий чоловік теє уробляє, повік той щастя собі має. АД. І. 187. Літом і мале піде, то вробить. Ном. № 551. Як ручки вроблять, так спина й зносить. Грин. II. 310. Піду додому, мо що небудь до вечора вроблю. Рано вставши, багато вробиш. Грин. І. 239. Пішов…. на поле подивиться, що вона вробила. Рудч.

3) Дѣлать, сдѣлать, смастерить. А вробимо топірчики та з самої сталі. Гол. І. 164.

4) Воздѣлывать, воздѣлать, обрабатывать, обработать. Тут які рівненькі ріллі, — не так, як у нас. — Е, бо лучче вроблено. Новомоск. у.

5) — у що. Запачкивать, запачкать, загадить во что. Ото як уробила рукав у сажу.

6) Вробити волю. Исполнить желаніе. Мила волю уробила: главку йому поїскала. Гол. I. 84.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 351.