I. Уминати, наю, єш, сов. в. ум’яти, умну, неш, гл.

1) Выминать, вымять, измять, умять.

2) Уплетать, уплесть. Так уминає, що аж за ушима лящить. Грин. І. 125. Лев уминав за сніданням ягня. Гліб. Сижу собі в кінці стола, курча уминаю. Чуб. V. 655. Не журиться Антін об тім: батько вмірає, а він блина вминав. Ном. № 4997.

II. Уминати, наю, єш, сов. в. умкнути, ну, неш, гл.

1) Проходить, пройти мимо.

2) Пропускать, пропустить, опускать, опустить. Повісти, як усе було — не вмини нічого. МВ. ІІ. 149.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 337.