Уклякати, каю, єш, сов. в. уклякнути, ну, неш, гл.

1) Опускаться, опуститься внизъ. Цюкни сокирою по гільці, щоб вона уклякнула, а не зрубуй. Волч. у.

2) Становиться, стать на колѣни. Баба перед образами вклякнула, стала Бога просити, щоб Бог дав їм звітки дитину. Чуб. ІІ. 375. В той час увірю, як нам прикажуть вклякнути при столі, та й рученьки зв’яжуть. Гол. І. 349.

3) Присѣдать, присѣсть на корточки. Скакав, та не вклякнув. Ном. № 8813.

4) Коченѣть, окоченѣть, отъ холода. Будуть морозяні зіми, то се дерево швидко вклякне.

5) Только сов. в. Замолчать, смолкнуть. Непремінний кричав на людей: я вам се та те, я на вас військо наведу! А люде: «Які ж ми бунтовники? ми ж усе платимо як слід і слухаємо.» Так він і вклякнув, наче води в рот набрав. Новомос. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 328.