Удавати, даю, єш, сов. в. удати, удам, даси, гл.

1) Притворяться, притвориться, дѣлать, сдѣлать видъ. Упала, а вони регочуться: удає, кажуть, удає. МВ. І. 76. Я удавав, буцім то мені й байдуже. Стор. Дурень удавав, буцім-то йому не хотілось продавити тієї шкури. Стор. І. 65. Удав, що спить. Чуб.

2) Прикидываться, прикинуться чѣмъ, корчить изъ себя что. Добрий воїн і душа щира козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. К. ЧР. Удає з себе пана.

3) Преимуществ. сов. в. Удачно сдѣлать, выполнить. Камен. у. Співала би співаночки, та не вмію вдати…. будуть ся сміяти. Гол. IV. 466. На самоті чого не вдаси, а в гурті як не той. Св. Л. 207. Яких буханців, книшів було вдам. Г. Барв. 108.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 316.