Тулити, лю, лиш, гл.

1) Прижимать, прикладывать, прилагать. Кожну сорочку тулила вона до лиця, до сухих безслізних очей. Левиц. І. 37. Тулила, неначе ненька свою дитину до грудей. Стор. МПр. 16. Подобалось душі вашій кріпацтво, так ви його і до християнства тулите. О. 1862. VI. Кост. 12.

2) Складывать, сжимать, свертывать. Книші тулить. Сим. 201.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 293.