Тровити, влю́, виш, гл.

1) Истратить на корню, выпасти. Ще хоч би не травив був торік сіна, — було б чим обернуться. Кобел. у.

2) Варить (о желудкѣ). Угор.

3) = Цькува́ти. Вх. Зн. 71.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 286.