Тратити, чу, тиш, гл.

1) Расходовать, проживать, тратить. Сам бачу, що худобу трачу. Шейк. Що тобі у руки не дай, усе тратиш. Канев. у.

2) Терять, губить. А я плачу, літа свої марно трачу. Чуб. V. 1. Служба вільность тратить. Ном.

3) Казнить, лишать жизни. Гн. І. 57. Вдовин-синонька тратити гадають. Гол. Була дівка така. І вона мала четверо дітей…. ті діти тратила. Гн. II. 127.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 279.