Тирчак, ка, м.

1) Торчащій стебель сорной травы зимой. Невеличкі гіллячки височезних верб, мов тирчаки бур’яну визирають з-під снігу. Мир. Пов. І. 112.

2) = Тирч. Вх. Лем. 473.

3) пт. Crex Pratensis, дергачъ. Вх. Уг. 271.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 262.