Сюрчати, чу́, чи́ш, гл.

1) Жужжать, трещать (о насѣкомыхъ). Там коники (польові) кричали та сюрчали. Мир. ХРВ. 39.

2) Жужжать (о веретенѣ). Веретено сюрчить. Мир. Пов. I. 134.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 239.